Сайт - Оф. сайт Винницкая и Могилёв-Подольская епархия.
Свято-Преображенский Кафедральный Собор.
Винница город.

(текст: руский / украинский)

Винницкий собор не всегда назывался Преображенским и не всегда занимал то помещение, где находится теперь. Первая соборная церковь в Виннице была названа в честь св. Косьмы и Дамиана. Начало его истории теряется в седой древности, когда еще Винница только формировалась как город и представляла собой небольшую укрепленную крепость на берегу р. Бог. Именно из описаний этой крепости 1552 г. мы узнаем, что среди дворов ее жителей был двор "попа Косьмо-Дамиановского".
Можно предположить, что в Виннице или на ее окраинах еще тогда была церковь с этим названием, которая до конца XVIII в. получила статус соборной и просуществовала до 1832 г. Именно тогда из деревянного старого здания ее перевели в помещение упраздненного доминиканского монастыря, который находился рядом, с переименованием его в Преображенский собор.

Дальнейшая история собора протекала в стенах бывшего католического монастыря, поэтому будут не лишними такие вопросы: "Как доминиканцы попали в Винницу?" и "Почему именно в их монастырь был перенесен православный храм?"

Итак, первые доминиканские монахи появились в нашем городе в 1630 г. и, несмотря на препятствия, которые чинили иезуиты, которые прибыли сюда раньше и построили деревянный костел. Во время освободительной войны под предводительством Богдана Хмельницкого доминиканцы покинули свой монастырь и возвратились сюда лишь в конце XVII ст.

А в 1758 г., когда брацлавский земский судья М. Грохольский постановил построить для них каменный костел, состоялось, как казалось, настоящее возрождение монастыря. Но даже построение каменного храма не могло принудить идти сюда простой люд. Да и в жизни монахов мало что изменилось сравнительно с концом XVIII ст., если здесь было только 6 монахов. В начале XIX столетия их здесь насчитывалось лишь пять. Именно поэтому винницкий монастырь попал в число десяти католических монастырей, упраздненных в 1831-33 гг. как таких, что "не отвечали своему назначению как из-за незначительного количества монахов, так и из-за нужды средств на их содержание". Монастырские помещения оставались пустыми в то время, когда совсем рядом стояла соборная церковь имени св. Косьмы и Дамиана, здание которой было в неудовлетворительном состоянии. Поэтому по решению Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора от 19 ноября 1832 г. упраздненный доминиканский монастырь был передан у ведение православного духовенства.

В бывшем костеле был устроен Преображенский собор, освященный в 1833 г. на праздник Благовещения, а старая Косьмо-Дамиановская церковь была разобрана. В 1855 г. настоятель собора протоиерей Порфирий Вознесенский обратил внимание на то, что много прихожан почти не посещают церковь зимой. Причиной был холод, от которого страдали также и священнослужители. Поэтому было принятое решение о постройке теплой церкви, которую по совету архитектора Кулаковского устроили в нижней части собора, где была крипта (семейный склеп) рода Грохольских. Перед реконструкцией подвала был соблюден ряд формальностей. Каменецкий римо-католический епископ направил в Винницу своего представителя, который вместе с настоятелем 18 мая 1855 г. составил акт: "Все целые гробы перенесли в помещение возле входа по правую сторону и замуровали; разрушенные (числом два) опустили в могилу, выкопанную в южной стороне подвала, и засыпали. Все это сделано без всякой огласки и церемоний". После чего помещение побелили, постелили деревянный пол и поставили иконостас. 1 ноября 1855 г. нижняя церковь была освящена в честь св. Косьмы и Дамиана в память о предшествующем соборном храме.

Собор в разные времена посещали почтенные лица, имена которых вписаны в историю. Были среди них и русские цари. Первым из них собор в 1847 г. посетил Николай І с сыновьями Александром и Николаем. Через год Николай І собственноручно подписал проект реконструкции Преображенского собора, которую из-за недостатка средств начали лишь в 1860 г.

В воскресный день, 12 июня 1866 г., в храме было необычно много людей. Происходило освящение Дарохранительницы, которую пожертвовал Великий князь Александр Александрович (будущий царь Александр III) на вечное воспоминание об умершем брате Николае. В связи с ремонтом богослужения осуществлялись в нижней церкви. Праздник посетили и католики, которые пришли посмотреть на дар наследника русского престола. К сожалению, в 1922 г. его, как и другие ценности, изъяли представители советской власти, и дальнейшая судьба его неизвестна... 8 мая 1916 г. Преображенский собор посещал и Николай ІІ - последний русский император.

Нет, наверное, такого винничанина, который бы не знал, что в его городе родился и жил известный писатель М. Коцюбинский, но едва ли любой знает, что Михаил Михайлович принимал Таинства крещения и брака именно в Преображенском соборе. Крестил ребенка в 1864 г. настоятель о. Порфирий Вознесенский. 27 ноября 1866 г. состоялось освящение собора, которое осуществил епископ Леонтий. Все присутствуют сетовали, что ни в церкви, ни на обеде не было Николая Ивановича Пирогова. Он проживал в пяти верстах от Винницы в своем имении, и настоятель еще за неделю письмом приглашал выдающегося врача на торжества. Но накануне этого знаменательного события Пирогов сообщил, что чувствует себя нездоровым и опасается выезжать из дома, чтобы еще большее не заболеть. Причем, высказал сожаление, "что он лишает себя удобного случая представиться Его Преосвященству".

В конце апреля 1920 г. Винница в третий раз стала столицей УНР. А 5 мая в город прибыл Симон Петлюра. "В 10 часов утра Главный атаман под звуки марша вышел из своего вагона в сопровождении воинского министра Сальского, министра еврейских дел Красного и есаулов. Хор школьников-железнодорожников приветствовал атамана национальным гимном. В 10.15 С. Петлюра прибыл в собор. А через одиннадцать дней, 16 мая, православное духовенство принимало в соборе руководителя польского государства Юзефа Пилсудского.

Вообще ХХ столетие было едва ли не тяжелейшим в жизни Преображенского собора. В 1922 г. он был ограблен советской властью. Дважды собор закрывали. Первый раз в 1930 г. - тогда храм превратили в резиновый склад, и вторично в 1962 г., когда в церковном помещении разместился спортзал.

В 80-х годах в помещении храма был размещен зал органной и камерной музыки, который просуществовал до 1990 г., пока по решению областной и городской власти собор был снова передан Церкви. Еще некоторое время продолжалось противостояние между представителями управления культуры и верующими, пока орган не был демонтирован и перенесен в соседний капуцинский костел и пока тогдашний городской председатель Д.В. Дворкис официально не передал Церкви документы на соборное здание. И с тех пор собор стал не только духовным, но и культурным центром нашего города.

Здесь действует воскресная школа для детей (младшая группа - от 4 лет). Беседы для взрослых проводит кандидат богословия священник Виталий Голоскевич. Все занятия начинаются в 14.00 каждое воскресенье. Постоянно действует и приумножает книжный фонд библиотека церковной литературы. Архиерейский хор собора под руководством протоиерея Сергея Виговского на фестивале духовного пения в Киеве дважды подряд был признан наилучшим церковным хором в Украине. Действуют молодежный и детский хоры (последний, во главе с своим руководителем Натальей Кременюк, в 2003 году отмечал свой 10-летний юбилей). При детской воскресной школе в 2002 г. создана православный театр-студия "Лампадка", которая регулярно показывает спектакли. Опекает собор его настоятель протоиерей Василий Ришко и священнослужители: протоиереи Стефан Синюк, Владимир Цвик, Валерий Швец, Сергей Виговский, Павел Маципура, иерей Виталий Голоскевич, протодиакон Николай Кравец, дьяконы Владислав Демченко и Сергей Гудзенко.
___________________________________________________________________________________

Вінницький собор не завжди називався Преображенським і не завжди займав те приміщення, де знаходиться тепер. Перша соборна церква у Вінниці була названа на честь св. Косьми і Даміана. Початок її історії губиться у сивій давнині, коли ще сама Вінниця тільки формувалася як місто і являла собою невелику укріплену фортецю на березі р. Бог. Саме з описів цієї фортеці 1552 р. ми дізнаємось, що серед дворів її мешканців був двір "попа Косьмо-Даміанівського".
Отож, можна припустити, що у Вінниці або на її околицях ще тоді була церква з цією назвою, яка з кінця XVIII ст. отримала статус соборної і проіснувала до 1832 р. Саме тоді з дерев\'яної старої будівлі її було перенесено до приміщення скасованого домініканського монастиря, що знаходився поруч, з переіменуванням його у Преображенський собор.

Подальша історія собору протікала в стінах колишнього католицького монастиря, тому будуть не зайвими такі запитання: "як домініканці потрапили до Вінниці?" і "чому саме у їх монастир був перенесений православний храм?"

Отже, перші домініканські монахи з\'явилися у нашому місті у 1630 р. і, незважаючи на перешкоди, які чинили єзуїти, що прибули сюди раніше, побудували дерев\'яний костьол. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького домініканці покинули свій монастир і повернулися сюди лише наприкінці XVII ст.

А у 1758 р., коли брацлавський земський суддя М. Грохольський постановив побудувати для них кам\'яний костьол, відбулося, як здавалося, справжнє відродження монастиря. Але навіть побудова кам\'яного храму не могла примусити йти сюди простий люд. Та й у житті монахів мало що змінилося порівняно з кінцем XVIII ст., коли тут було тільки 6 ченців. На початку століття XIX їх тут налічувалось лише п\'ять. Саме тому вінницький монастир потрапив до числа десяти католицьких монастирів, скасованих у 1831-33 рр. як таких, що "не відповідали своєму призначенню як за незначною кількістю монахів, так і за нестатком коштів на їх утримання". Монастирські приміщення залишалися порожніми в той час, коли зовсім поряд стояла соборна церква в ім\'я св. Косьми і Даміана, будівля якої була в незадовільному стані. Тому за рішенням Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора від 19 листопада 1832 р. скасований домініканський монастир був переданий у відання православного духовенства.

В колишньому костьолі був влаштований Преображенський собор, освячений у 1833 р. на свято Благовіщення, а стара Косьмо-Даміанівська церква була розібрана. У 1855 р. настоятель собору протоієрей Порфирій Вознесенський звернув увагу на те, що багато парафіян майже не відвідують церкву взимку. Причиною був холод, від якого потерпали також і священнослужителі. Тому було прийняте рішення про побудову теплої церкви, яку за порадою архітектора Кулаковського влаштували у нижній частині собору, де була крипта (родовий склеп) роду Грохольських. Перед реконструкцiєю пiдвалу було дотримано ряду формальностей. Кам\'янецький римо-католицький єпископ направив до Вiнницi свого представника, який разом з настоятелем 18 травня 1855 р. склали акт: "Всi цiлi домовини перенесли у примiщення бiля входу по праву сторону і замурували; зруйнованi (числом двi) опустили в могилу, викопану в пiвденнiй сторонi пiдвалу і засипали. Все це зроблено без будь-якого розголосу і церемонiй". Пiсля чого примiщення побілили, постелили дерев\'яну пiдлогу i поставили іконостас.

1 листопада 1855 р. нижня церква була освячена в ім\'я св. Косьми і Даміана, в пам\'ять про попередній соборний храм. Слід зазначити, що в Подiльськiй губернiї подiбного храму тоді не існувало. Собор у різні часи відвідували поважні особи, імена яких вписані в історію. Були серед них і російські царі. Першим з них собор у 1847 р. відвідав Микола І з синами Олександром та Миколою. Через рік Микола І власноручно підписав проект реконструкції Преображенського собору, яку за браком коштів було розпочато лише у 1860 р.

В недiльний день, 12 червня 1866 р. в храмi було незвичайно багато людей. Відбувалося освячення Дарохранительницi, яку пожертвував Великий князь Олександр Олександрович (майбутнiй цар Олександр III) на вiчний спомин про померлого брата Миколу. В зв\'язку з ремонтом богослужiння здійснювалось в нижнiй церквi. На свято завітали й католики, що прийшли подивитися на дарунок спадкоємця росiйського престолу. На жаль, у 1922 р. його, як і інші цінності, було вилучено представниками радянської влади, i подальша доля його невідома… 8 травня 1916 р. Преображенський собор відвідував й Микола ІІ - останній російський імператор.

Немає, напевно, такого вінничанина, який би не знав, що у його місті народився і жив відомий письменник М.Коцюбинський, але навряд чи кожний знає, що Михайло Михайлович приймав Таїнства хрещення і шлюбу саме у Преображенському соборі. Хрестив дитину у 1864 р. настоятель о. Порфирiй Вознесенський. 27 листопада 1866 р. відбулося освячення собору, яке здійснив єпископ Леонтій. Всi присутнi жалкували, що нi в церквi, нi на обiдi не було Миколи Iвановича Пирогова. Вiн проживав у п\'яти верстах вiд Вiнницi у своєму маєтку, i настоятель ще за тиждень листом запрошував видатного лiкаря на урочистостi. Але напередоднi цiєї знаменної подiї Пирогов повiдомив, що почуває себе нездоровим i побоюється виїжджати з дому, щоб ще бiльше не захворiти. Причому, висловив жаль, "что он лишает себя удобного случая представиться Его Преосвященству".

Наприкiнцi квiтня 1920 р. Вiнниця втретє стала столицею УНР. А 5 травня до неї прибув Симон Петлюра. "О 10 годинi ранку Головний отаман пiд звуки маршу вийшов з свого вагону в супроводi вiйськового мiнiстра Сальського, мiнiстра єврейських справ Красного та осавулiв. Хор школярiв-залiзничникiв вiтав отамана нацiональним гiмном. О 10.15 С. Петлюра прибув до собору. А через одинадцять днів, 16 травня, православне духовенство приймало в соборі керiвника польської держави Юзефа Пiлсудського.

Взагалі ХХ століття було чи не найважчим в житті Преображенського собору. У 1922 р. він був пограбований радянською владою. Двічі собор закривався. Перший раз у 1930 р. - тоді храм перетворили на гумовий склад, і вдруге у 1962 р., коли у церковному приміщенні розмістився спортзал.

У 80-х роках у приміщенні храму було розміщено зал органної та камерної музики, який проіснував до 1990 р., коли за рішенням обласної та міської влади собор було знову передано Церкві. Ще деякий час тривало протистояння між представниками управління культури та віруючими, поки орган не було демонтовано і перенесено до сусіднього капуцинського костьолу і поки тодішній міський голова Д.В. Дворкіс офіційно не передав Церкві документи на соборну будівлю. З тих пір собор став не тільки духовним, але й культурним центром нашого міста.

Тут діє недільна школа для дітей (молодша група - від 4 років). Бесіди для дорослих проводить кандидат богослів\'я священик Віталій Голоскевич. Всі заняття розпочинаються о 14.00 щонеділі. Постійно діє і примножує книжковий фонд бібліотека церковної літератури. Архієрейський хор собору під керівництвом протоієрея Сергія Виговського на фестивалі духовного співу у Києві двічі поспіль був визнаний найкращим церковним хором в Україні. Діють молодіжний і дитячий хори (останній, на чолі зі своїм керівником Наталею Кременюк, у 2003 році відзначав свій 10-літній ювілей). При дитячій недільній школі у 2002 р. створено православний театр-студію "Лампадка", який регулярно показує вистави. Опікується собором його настоятель протоієрей Василій Рішко та священнослужителі: протоієреї Стефан Синюк, Володимир Цвик, Валерій Швець, Сергій Виговський, Павел Маципура, ієрей Віталій Голоскевич, протодиякон Миколай Кравець, диякони Владислав Демченко та Сергій Гудзенко.

Добавить фото Редактировать страницу