(текст: русский / украинский)

Из письменного документа, который был написан по-польски и когда-то находился при церкви, относительно строительства ее известно следующее: жители Хуторов сначала ходили в Покровскую церковь, которая находилась в г. Виннице. Но с течением времени, когда население Хуторов возросло, пожелали хуторяне иметь собственную церковь, так как ходить на Богослужение за речку Буг было уже неудобно. На их просьбу винницкий староста Иосиф Часновский письменным документом, выданным в Мизякове 1781 г. 14 июля, разрешил занять на Педьках место в ширину и длину на сто сажень, для церкви и построения часовни приписной (filiam) к Покровской винницкой церкви. Староста велел выдать для построения дубового леса из своих владений, и, по рассказам, предложил мещанам поставить такую часовню и колокольню, которую было бы видно ему из-за леса, если он будет проезжать трактом в Немиров. А потому первые зодчие постарались заложить и поставить не часовню, а довольно-таки серьезную небольшую церковь.

Еще одна запись, с которой собственно, и началось строительство храма, звучит так: "Понедельник, 25 сентября 1783 г. составлен в Зозове. По ходатайству прихожан с. Хуторов Винницких, выданный документ винницкому декану Ивану Романовичу на построение Церкви в их селе, в честь св. Иоанна Богослова". Можно лишь предположить, какую веру и вдохновение имели наши предки при построении тогдашнего храма, так как уже через три недели, а именно 9-го октября, в новом храме в честь св. Апостола и Евангелиста Иоанна Богослова состоялась первая Божья служба своему небесному покровителю Хуторов.

Сооружение к тому времени представляло собой трехкупольную деревянную, хорошо окрашенную и покрытую гонтом церковь. В длину тогдашнего прихода она стояла посреди села, а в ширину - на окраине Хуторов, на холме, который и до сих пор сохранился неподалеку левого берега речки Виннички. Колокольня тоже деревянная, сооруженная в отдельности, но вместе с тем с церковью, покрытая гонтой. Престолы были сооружены по указанной мере, православной. Предалтарный иконостас - 4-ярусный, деревянный, резной, с иконами не очень старой живописи, в некоторых местах - позолоченный. Именно из него к нашему времени сохранились некоторые детали, которые мы можем увидеть ныне - как верхние надставки над некоторыми иконами.

Иконы были написаны местными художниками-живописцами и к тому времени считались довольно приличными изображениями. В первом ярусе - иконы Спасителя, Богородицы, св. Апостола Иоанна Богослова, св. Николая. Во втором ярусе, который сохранился и поныне на своем месте: изображение 10-ти Господних праздников и над св. вратами Тайная Вечеря. В третьем ярусе - 12 апостолов и посреди них благословляющий Спаситель. В четвертом ярусе - пророки и среди них Богоматерь. Вверху - крест с предстоящими Богоматерью и Иоанном Богословом.

Жители Хуторянского прихода были издавна православными; священник - Семеон Обертинский, со времени построения церкви, 1783 г. по 1796-й год до введения в Подольской губернии русского подданства. Причт по штату был: священник, дьячок, пономарь. Из казны получали жалованье в 255 рублей серебром. Земли за церковью на тогда было: усадьбы - две десятины 741 сажень, в трех сменах пахотной земли - 39 десятин. На эту землю есть план, сделанный 1841 г. винницким уездным землемером Кролицким.

Документы на владение церковной землей имеем на польском языке. Первый - выданный винницким старостой Иосифом Чесновским 1781 г. на право занять в предместье Педьок места под застройку, второй - данный в 1783 г. Понятковским на земли для духовных при новосооруженной часовне - усадьбу, пахотную землю и покосный луг, на рубку дерева для хозяйственных потребностей в лесах старостинских и обмолота зерна на мельницах.

Причт обрабатывал землю сам, своими скотом и прислугой; за полевые работы и другую работу прихожанам платили собственными деньгами. У священника был собственный 4-комнатный дом с кухней и хозяйственными зданиями. Находился на церковной земле. На собственной земле были дома пономаря и дьячка.

Из церковных клировых документов и исповедных сведений узнаем о священниках, которые по преемственности занимали место служения при церкви Хуторов. С начала 1796 г. вдовец, наученный риторике (рукоположен митрополитом Филиппом Валодикевичем 1766 г.) В 1768 г. он присоединился к Православию в Переяславе. Там его и перевели в винницкие протопопы в 1773 г. Со временем в 1775 г. он был изгнан униатами и 10 лет прослужил воинским священником. Потом был на приходе в Симферополе, откуда по приказу Синода в 1795 г. прибыл в Винницу и принял бывшую протопопию по Грамоте Преосвященного Виктора. В том же году в Иоанно-Богословской церковь был назначен священник Иван Добрянский. С 1797 г. приходским священником был Матвей Осаковский, рукоположен епископом Брацлавским и Подольским Иоанникием. В 1796-1797 г. он был духовным отцом, а с 1809 г. и до самой смерти присутствующим при винницком Духовном Правлении.

С 1826 г. служил священником Константин Софронович, рукоположенный Преосвященным Ксенофонтом. С 1833 г. он был благочинным, сотрудником Подольского попечительского комитета бедных духовного звания. В 1842 г. приходским священником стал Павел Дворжанский, который пробыл при церкви до 1845 г., а потом переведен в другое место. В 1846 г. поступил на службу Алексей Любомудров, уроженец Орловской губернии, прослужил при Церкви до 1851 г. В 1852 г. приход удерживал священник Стрильчевский, в 1853 г. поступил на службу Спивачевский, прослужил 12 лет.

С 1847 г. к церкви было приписано с. Тяжилов, которое существует с 1760 г. Церковно-приходская школа Хуторов открыта в 1885 г. на средства Винницкой городской управы. С 1897 г. она была перестроена в частный удобный каменный дом, который со временем стал местным клубом и сохранился по сей день.

Сегодня настоятель храма - протоиерей Василий Сонин, которому в душепастырском служении помогает сын - священник Георгий Сонин и диакон Игорь Сторожук.

______________________________________________________________________________________________

З письмового документа, що був написаний польською і колись знаходився при церкві, відносно будівництва її відомо таке: жителі Хуторів спочатку ходили до Покровської церкви, що знаходилась у м. Вінниці. Але з часом, коли збільшилось населення Хуторів, побажали хуторяни мати власну церкву, бо ходити на Богослужіння аж за річку Буг було вже незручно. На їх прохання вінницький староста Йосип Часновський письмовим документом, виданим у Мізякові 1781 р. 14 липня, дозволив зайняти на Педьках місце у ширину та довжину на сто сажень, для церкви та побудови каплиці приписної (filiam) до Покровської вінницької церкви. Староста звелів видати для побудови дубового лісу зі своїх володінь, та, за переказами, запропонував міщанам поставити таку каплицю та дзвіницю, яку б було видно йому самому понад лісом, коли він буде проїжджати трактом у Немирів. А тому перші зодчі постаралися закласти та поставити не каплицю, а досить-таки порядну невелику церкву.

Ще один запис, з якого власне, і почалося будівництво храму, звучить так: "Понеділок, 25 вересня 1783 р. складено у Зозові. По ходатайству прихожан с. Хуторів Вінницьких, виданий документ вінницькому декану Івану Романовичу на побудову Церкви у їх селі, в ім\'я св. Іоанна Богослова". Можна лише припустити, яку віру та натхнення мали наші предки при побудові тодішнього храму, бо вже за три тижні, а саме 9-го жовтня, у новоствореному храмі на честь св. Апостола та Євангеліста Іоанна Богослова відбулася перша Божа служба своєму небесному покровителю Хуторів.

Споруда на той час являла собою трикупольну дерев\'яну, гарно вифарбувану та покриту гонтом церкву. В довжину тодішнього приходу вона стояла посеред села, а в ширину - на околиці Хуторів, на пагорбі, що й досі зберігся неподалік лівого берега річки Віннички. Дзвіниця теж дерев\'яна, споруджена окремо, але водночас із церквою; покрита гонтою. Престоли було споруджено по вказаній мірі, православній. Предвівтарний іконостас - 4-ярусний, дерев\'яний, різьблений, з іконами не дуже старого живопису, у деяких місцях - позолочений. Саме з нього до нашого часу збереглися деякі деталі, які ми можемо побачити нині - як верхні надставки над деякими іконами.

Ікони були написані місцевими художниками-живописцями і на той час вважалися доволі-таки пристойними зображеннями. У першому ярусі ікони Спасителя, Богородиці, св. Апостола Іоанна Богослова, св. Миколая. У другому ярусі, що зберігся й понині на своєму місці: зображення 10-ти Господніх свят та над св. вратами Тайна вечеря. У третьому ярусі - 12 апостолів та посеред них благословляючий Спаситель. У четвертому ярусі - пророки та серед них Богоматір. Вгорі - хрест з предстоячими Богоматір\'ю та Іоанном Богословом.

Жителі Хуторянської парафії були здавна православними; священик - Семеон Обертинський, з часу побудови церкви, 1783 р. по 1796-й рік до введення у Подільській губернії російського підданства. Причту по штату було: священик, дячок, паламар. З казни отримували платню у 255 рублів сріблом. Землі за церквою на тоді було: садиби - дві десятини 741 саж, у трьох змінах орної землі - 39 десятин. На цю землю є план, зроблений 1841 p. вінницьким повітовим землеміром Кроліцьким.

Документи на володіння церковною землею маємо на польській мові. Перший виданий вінницьким старостою Йосипом Чесновським 1781 р. на право зайняти в передмісті Педьок місця під забудову, другий - даний у 1783 p. Понятковським на землі для духовних при новоспорудженій каплиці - садибу, орну землю та сіножать, на рубку дерева для господарських потреб у лісах старостинських і мелення зерна на млинах.

Причт обробляв землю сам, своїми скотами та прислугою; за польові роботи та іншу працю парафіянам сплачували власними грошима. У священика був власний 4-кімнатний будинок з кухнею та господарськими будівлями. Знаходився на церковній землі. На власній землі були будинки паламаря та дячка.

З церковних клірових документів та сповідних відомостей взнаємо про священиків, які по наступництву займали місце служіння при церкві Хуторів. З початку 1796 p. удівець, навчений риторики (рукоположено його було митрополитом Пилипом Валодікевичем 1766 р.) У 1768 p. він приєднався до Православ\'я в Переяславі. Там його і було приведено у вінницькі протопопи у 1773 p. Згодом у 1775 p. він був вигнаний уніатами і 10 років прослужив військовим священиком. Потім був на приході у Сімферополі, звідки за наказом Синоду у 1795 p. прибув до Вінниці. і прийняв колишню протопопію за Грамотою Преосвященного Віктора. У тому ж році до Іоанно-Богословської церкви був призначений священик Іван Добрянський. З 1797 р. приходським священиком був Матвій Осаківський, рукоположено його було єпископом Брацлавським та Подільським Іоанікієм. У 1796-1797 p. він був духівником, а з 1809 p. і до самої смерті присутнім при вінницькому Духовному Правлінні.

У 1826 р. вступив священиком Костянтин Сопронович, рукоположений Преосвященним Ксенофонтом. 3 1833 р. він був благочинним, співробітником Подільського піклувального комітету бідних духовного звання. В 1842 p. парафіяльним священиком став Павло Дворжанський, який пробув при церкві до 1845 p., а потім переведений у інше місце. У 1846 p. поступив на службу Олексій Любомудров, уродженець Орловської губернії, прослужив при Церкві до 1851 p. У 1852 р. парафію утримував священик Стрільчевський, у 1853 р. поступив на службу Співачевський, прослужив 12 років.

З 1847 р. до церкви було приписано с. Тяжилів, яке існує з 1760 p. Церковно-приходська школа Хуторів відкрита у 1885 р. на кошти Вінницької міської управи. З 1897 p. вона була перебудована у приватний зручний цегляний будинок, який згодом став місцевим клубом і зберігся донині.

Сьогодні настоятелем храму є протоієрей Василій Сонін, якому в душпастирському служінні допомагає син священик Георгій Сонін та диякон Ігор Сторожук.